Чому ми будемо голосувати за Порошенка

Головне питання президентських виборів – це подальше протистояння України та Росії. Чому не реформи чи корупція? Бо якщо Росія завдасть нам поразки – це перекреслить можливість змін взагалі. Але коли країна чинить організований спротив Росії, шанс на реформи і подолання корупції залишається. В ГУЛАГу немає місця інноваціям та відкритості. Тож зараз на кону наша свобода і наші життя.

Автори: Роман Кульчинський, Анатолій Бондаренко

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/87687/Chomu_my_budemo_golosuvaty_za_Poroshenka

Скажемо відразу: ми хочемо, щоб чинного президента й далі нещадно критикували за все – від поїздки на Мальдіви до поганої якості медичних машин “Богдан”, а розслідувальна журналістика процвітала (що малоймовірно при президенті Тимошенко). Це корисно для влади і тримає її в тонусі.

Якщо серйозно, то за чотири роки президентства риторика і дії Прошенка свідчать, що він і надалі буде керувати організованим протистоянням Росії. А от за інших президентів таке протистояння ризикує стати партизанським рухом, який Росія давно і ефективно вміє приборкувати.

Можливо, Порошенко і хотів би домовитися з Кремлем, але є факти, які свідчать, що він розуміє: будь-які нерівноправні домовленості закінчаться для нього фізичною смертю. Тому він купує за власні гроші снайперські гвинтівки для ЗСУ, фінансує протиповітряну оборону навколо Києва. І взагалі найбільше уваги приділяє переоснащенню і змінам в Армії.

Порошенка є за що критикувати. Він бізнесмен, а не реформатор. Він не хоче нищити складну, утворену ще в кінці 1980-х систему взаємозв’язків бізнесу і політики. В регіонах це виливається в засилля місцевих князьків, які й після Революції гідності зберегли свій вплив та багатство. У Києві – в достатньо мляву боротьбу з корупцією та монополіями на ринку. СБУ й досі може вломитися в офіс якоїсь компанії. Можна озвучити й інші справедливі претензії – і їх багато.

Проте реформи рухаються. А головне – Україна чинить організований опір Росії на всіх фронтах: військовому, дипломатичному, інформаційному, економічному і так далі. Армія переозброюється й потроху витискає російські гібридні війська з окупованих територій.

СБУ викриває російських агентів, запобігає убивствам і замахам, організованим Росією (хоча, на жаль, і не всім). Російське телебачення і соцмережі обмежені,експорт переорієнтовуєтся на ЄС.

Україна недостатньо швидко реформується і продовжує бути корумпованою. На другому терміні Порошенко не перетвориться на рішучого реформатора. Але він не говорить про мир, і він розуміє суть нинішньої війни.

Він багато разів називав її війною за Незалежність і, як свідчить екс-президент Франції Франсуа Олланд, Порошенко вміє жорстко розмовляти з Путіним під час переговорів. Він готовий воювати, а це означає, що у нас стрілятимуть переважно тільки на фронті, не оргназовуватимуть масових арештів та інших імпровізацій в російському стилі.

Коли ми голосуємо за Порошенка вдруге, це не означає, що ми даємо йому шанс на реформи – користі від нього як реформатора небагато. Ми даємо шанс собі. Ми залишаємо собі надію.

P.S. Одне із завдань журналістики – попереджати суспільство про небезпеки. Занадто великі ризики стоять перед країною, щоб робити вигляд, ніби їх не існує; і мовчати заради того, щоб про тебе не подумали погано. При цьому, ми офіційно заявляємо, що не маємо жодних відносин або домовленостей з командою Порошенка, і не отримували від них фінансової чи будь якої іншої підтримки. Те ж саме справедливе і щодо інших політичних штабів. 

Одноіменна повна стаття на текстах для думаючих людей.