КАНІВСЬКИЙ ДЕПУТАТ НЕ БАЖАЄ, ЩОБ ЙОГО ФОТОГРАФУВАЛИ. ТА Й ПЛОЩІ ІМ’Я ЗМІНИЛИ...

Чесно кажучи, те, що я почув на останній сесії Канівської міської ради, яка відбулась 28 квітня, мене не стільки збентежило, як розвеселило. Якби джерелом “підняття настрою” був би депутат, який не має юридичної освіти, можна було б і не зупинятися на цьому випадку...

Отож сесія розпочалась із заяви депутата від Партії регіонів Миколи Бовшика. Почав він з того,що вважає себе фізичною особою і що йому дуже не хочеться, щоб під час сесійних засідань у залі були присутні “сторонні особи”, маючи, мабуть, на увазі всіх, хто не носить депутатського значка. А ще пану Бовшику захотілось, щоб його не знімали фото- та відеокамери, та й не хочеться, щоб писали про нього без його згоди...
І такі речі промовляє депутат, який, якщо не помиляюсь, має юридичну освіту! Здається мені, що будь-який юрист, який поважає себе, а тим більше ставши ПУБЛІЧНОЮ ОСОБОЮ, мав би присікати подібні виступи чи то своїх однопартійців, чи будь-якого можновладця місцевого рівня. Та маємо те, що маємо — палка промова депутата стосовно своєї особи викликала неоднозначну реакцію присутніх. Не втримався і я, попросивши слова, аби нагадати в сесійній залі депутату Бовшику про те, що фізичною особою він може залишатися вдома, а почепивши на лацкан значок депутата, він стає публічною осо-бою і не може виносити на сесію пропозиції, які суперечать законодавству. Оскільки часу для того, щоб аргументовано довести в сесійній залі депутату Бовшику, що він не правий, спробую нагадати пану депутату (та й іншим обранцям), про чинність ряду нормативних актів, які не завадило б йому почитати, зокрема: закони “Про інформацію”,“Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”,“Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”. А ще Резолюцію 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя та Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12.02.2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи.
А щоб пану Бовшику,та й усім народним обранцям, не шукати довго два зазначені останніми тут документи, наведу їх дослівне тлумачення Пленумом Верховного Суду України в Постанові №1 від 27 лютого 2009 року: “...Зокрема, у названій Резолюції заз-начається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рів-нях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися “виставити” себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.”
Не буду далі втомлювати читача своїми “веселощами”, але хочеться сподіватися, що наведені вище рядки відкладуть у своїй свідомості ті, до кого вони звернені.
На цій же сесії прозвучала ще одна заява. На трибуну сесійної зали піднявся заступник міського голови Сергій Ткаченко і зачитав заяву... про складення з себе повноважень заступника міського голови. При цьому Сергій Сергійович заявив, що він не має жодних розбіжностей по роботі і ніяких конфліктів з міським головою і його командою, а його рішення пов’язане з психологічним чинником: мовляв, часом йому, як посадовцю, доводиться приймати рішення, які не підтримуються його депутатською фракцією. Нагадаю, що Сергій Ткаченко, тепер уже колишній заступник міського голови, опікувався в міськраді питаннями архітектури та містобудування.
Що стосується подальшої роботи зазначеної сесії, то варто зупинитись на значущому для міста рішенні, яке прийняли депутати: віднині звична для Канева Площа Комсомолу має іншу назву — Площа Т.Г.Шевченка. Це рішення підтримала переважна більшість депутатського корпусу. Хоча, як заявив головуючий на сесії Віктор Ніколенко, буде доречно іменем комсомолу назвати в Каневі іншу площу, оскільки комсомол — це наша історія...

Валерій Рева, газета "Віка" №18