Проща до Тараса закінчилася «ганьбою»

Урочистості з нагоди перепоховання Тараса Шевченка в Каневі тривали кілька днів. Спочатку все було тихо і мирно – козаки на «чайці», лекція Оксани Забужко, перформанс із читанням віршів Кобзаря. Проте закінчилися заходи наступного дня вигуками «Ганьба!» на адресу найвищий державних посадовців.

День для людей

Річницю перепоховання Тараса Шевченка спочатку відзначали за сценарієм руху добровольців «Простір свободи». Ці юнаки й дівчата в жовтих футболках заручилися підтримкою Канівської міської ради і організували «Прощу до Тараса-2011», яка тривала в Каневі в п’ятницю і суботу. Люд з’їхався звідусіль. Біля Дніпра з’явилося наметове містечко, з Києва припливла справжня козацька «чайка», а на приплаві читала лекцію відома письменниця Оксана Забужко.

Проте спочатку всі зібралися на Тарасовій горі. Саме там відбувся самобутній перформанс «Живе слово» - хлопці й дівчата хором читали поезії Тараса Шевченка, ходили по колу та трималися при цьому за руки. «Це було щось неймовірне. Я не шкодую, що сюди приїхала. Вирішила, що треба обов’язково вклонитися Кобзарю, а ще - взяти автограф у Забужко», - розповіла бібліотекарка Тетяна із містечка Кам’янка, що на Черкащині.

Охочих поспілкуватися із Оксаною Забужко справді було чимало. Письменниця читала лекцію на тему «Мій Шевченко: конспект книги, яка ніколи не буде написана». «Через півтора століття після своєї смерті Шевченко залишається об’єктом ідеологічної війни, і ця боротьба за Шевченка і боротьба довкола Шевченка, як довкола того Евересту, де кожне – жук і жаба – прагне якось відзначитися і залишити свою мітку, сподіваючись, що на тлі Шевченка виглядатиме пристойніше. Я думаю, що ця обставина є свідченням незнищенності і невмирущості життєтворчого потенціалу Шевченкової спадщини», - наголосила Оксана Забужко.

Вона також розкритикувала спроби так званої «гламуризації» образу поета, зізналася, що не збирається писати біографію Шевченка, натомість хоче, щоб це зробив  кінодокументаліст, телеведучий і письменник Юрій Макаров, а ще ледь не посварилася із організаторами «Прощі», адже лекція тривала дві години, замість запланованої однієї. А потім була автограф-сесія і багато теплих слів. Деякі шанувальниці навіть вимагали, щоб пані Оксана поставила свій підпис на Шевченковому «Кобзареві», проте письменниця заперечила: «Я не можу! Буду підписувати тільки свої книжки».

До речі, її «Шевченків міф України», виданий ще в 1997 році, саме цього дня в Каневі отримав «друге дихання» і чудово продавався – хто не встиг досі прочитати, тепер матиме таку нагоду. Доки тривала автограф-сесія, Дніпром плавала козацька «чайка» і чути було постріли гармат. Проте всі гучні події відбулися тут вже наступного дня. Бо, як влучно зазначила Забужко, «завтра біля Шевченка буде панський день, а сьогодні - людський».

До Шевченка пускали, але не всіх

У неділю настав час офіційних святкувань. Вищим посадовим особам України було таки несолодко. Спочатку їм довелося пройти пішою ходою 6 кілометрів – від Успенського собору, де був молебень, до Чернечої гори. Сонце пекло нещадно, тож запитання, яке ще в минулому році під час цих заходів прозвучало з вуст тоді щойно призначеного на посаду голови Черкаської облдержадміністрації Сергія Тулуба «Хто це придумав?!», напевно, було актуальне і для інших політиків. Зокрема, в пішій ході взяв участь і голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Усі втомлено витирали піт із обличчя.

А тут ще й люди зі своїми ой якими недоречними вигуками. Почалося все біля підніжжя Тарасової гори. Спочатку міліція не пускала туди люд із партійними прапорами.  «У нас є вказівка не пропускати нікого із партійними прапорами. З державними можна, а з партійними - ні», - пояснював правоохоронець якійсь жіночці. Потім звернув увагу на дідуся, що йшов із плакатом. «А що це у вас тут написано, покажіть!». Дідусь розгорнув плакат із написом «Іду з дитинства до Тараса».

Тим часом, чоловік у цивільному відійшов у бік і зателефонував комусь зі своїх керівників. «Вони прийшли і стоять. Дуже агресивні… Вони мене тут з’їдять! Та я їм так і сказав, що не можна, але вони стоять і не хочуть іти без прапорів», - розпачливо щось комусь доводив.  Відразу після цього шлях на Тарасову гору закрили для всіх. Саме наближалася піша хода на чолі з посадовцями. Людей із прапорами таки пустили, але вже через годину після інциденту.

Кореспондент “ГолосUA” попросив Голову Верховної Ради Володимира Литвина прокоментувати правомірність таких дій міліції. «Я вважаю, що кожен повинен іти зі своїми переконаннями і прапорами, і мати на це право. Головне, щоб усі ці переконання і кольори політичних партій сходилися в одному синтезуючому кольорі – кольорі державного прапора. І щоб сьогодні принагідно не вигукували слова «ганьба» і «геть», а розуміли, що відповідальність лежить на кожному із нас за те, якою повинна бути Україна, і в якому стані вона нині перебуває. Адже вона має бути такою, як про неї мріяв Тарас Шевченко, який є справжнім апостолом правди і науки для того, як любити Україну, як для неї жити і того, що не потрібно робити. Тому я жодних заперечень не маю, повірте, всі прийшли до Шевченка», - сказав В. Литвин.

Чи долітає «волання до престолу»?

Уж через кілька хвилин до Володимира Литвина приєднався Прем’єр-міністр Микола Азаров (він щойно прибув із Києва, тому не брав участі у пішій ході) і вони попрямували до пам’ятника Шевченку, щоб покласти квіти. Щойно ведучий оголосив про прихід посадовців, як люди почали кричати «ганьба!». Поки митрополит Черкаський і Канівський Софроній здійснював літію на могилі поета, натовп скандував «Геть російського попа!». Потім слово надавали по черзі Володимиру Литвину та Миколі Азарову.

Проте їхні промови було дуже погано чути через крики. Найбільше незадоволення викликала промова Ганни Герман. Якщо попередні промовці ігнорували вигуки громади, то радниця Президента України спробувала звернутися до Шевченка зі словами «Прости їм, бо не відають, що творять». У цей час зчинився такий гамір, що нічого не було чутно.

Коли урочистості скінчилися, до мікрофону протиснувся Олександр Мамалига із Білої Церкви. «Українці, перед вами виступали «раби, підніжки, грязь Москви», - проголосив він. Про «варшавське сміття» сказати не встиг, бо вимкнули мікрофон.

«Кричу «Ганьба!», але моє волання не долітає до престолу», - так колись співала легенда українського року Віка Врадій. Чи долетіло цього разу «волання до престолу», сказати складно. Принаймні, посадовці не дуже охоче коментували події, що відбулися під час урочистостей. Чого вартує лишень так звана прес-конференція Прем’єр-міністра Миколи Азарова. Журналістам заявили, що запитань ставити не можна, буде просто заява і все. 

Прем’єр говорив російською. Розповів, що дуже тішиться з того, що музей на Тарасовій горі відновили, і запевнив, що незабаром тут побудують великий виставковий комплекс. Наостанок неохоче додав. «Коментувати те, що там звучало, немає сенсу. Ті, хто під час літії вигукував образливі гасла… ну тут навіть коментувати нічого не потрібно», - сказав М. Азаров. На цьому «прес-конференція» закінчилася. «А ви у відставку не збираєтеся?», - гукнув навздогін прем’єрові хтось із журналістів. Проте запитання лишилося без відповіді.

Джерело: Віта Середа, golosua.com