Уперше
ім'я Станіслава Стеценка стало відоме після публікації в 1996 році
роману “Чорна акула в червоній воді” в журналі “Київ”. Тоді на адресу
автора прозвучало чимало схвальних відгуків, за «…акулою» було створено
радіовиставу. Ішла мова навіть про те, що ось з'явився новий
український роман, а не просто трилер, як позиціонував його автор. Щодо
жанру трилер (в буквальному перекладі з англійської – “тремтілка”,
тобто твір, що тримає в напрузі, лякає), то це теж привернуло до автора
деяку увагу. “Київські відомості “ після виходу книги навіть назвали
його “дідусем українського трилера”. Маючи на увазі, звичайно, те, що в
Україні на той час у цьому жанрі автори практично не працювали.
2000
року “Чорна акула…” вийшла окремим виданням і, за інформацією “Книжника
ревю” та тих же таки “Київських відомостей”, за рейтингом продажу на
найбільшому книжковому ринку України “Петрівка” розділила перше і друге
місця із однією із книг Юрія Андруховича.
Старт, безумовно, непоганий, але після того про автора не було нічого чути
близько семи років (якщо не враховувати, одного оповідання,
надрукованого в журналі “Київ”, та ще двох у “Антології українського
жаху”). І ось - нова книга: політичний трилер, ну звичайно, ж -
трилер!) “Уся влада Радам”.
Що
можна сказати про неї? Мабуть, це не зовсім те, чого можна було
очікувати від автора. Романтика, якою була насичена “Чорна акула…”,
зведена до мінімуму.
Роман
– дійсно, як позиціонує його автор, є досить жорстким політичним
трилером. Зробленим за правилами блокбастера. Тобто за низкою правил,
із допомогою яких автор намагається зробити книгу такою, що має
подобатися читачеві.
Дійові
особи книги, як і повинно бути у блокбастері, люди, що вершать долю
країни – спікер Верховної Ради, президент, олігархи, політтехнологи,
журналісти і, звісно, правоохоронці та бандити.
Напруга
сюжету підтримується лінією виборів – з участю й влади, і олігархії, і
криміналу. Дія відбувається впродовж одного місяця. За місце в
парламенті не на життя, а на смерть, борються два
кримінально-олігархічних угрупування. Переможець, звісно, має бути
один.
“Трилерність” автор підтримує ще й тим, що життю головної героїні загрожує небезпека. Це також є обов’язковим атрибутом блокбастера.
Надзвичайно
важливою для успіху книги є достовірність розповіді. Читачеві стає
зрозуміло, що автор “у темі”. Він досконало знає те, про що пише –
змальовуючи досить екзотичні політтехнологічні прийоми (на фоні яких
відбуваються події). До речі, як виявилося, відсутність автора в
літературному світі впродовж кількох років була пов'язана з його
роботою в політтехнологічних структурах. Ось звідки й достовірність.
У книзі з’явився не характерний для попередніх творів автора психологічний
підтекст: на початку розповіді лікар-психіатр навіює головному герою,
що він може досягти усього, якщо переступить через умовності
цивілізації (її морально-етичні надбання). І герой успішно втілює цей
задум у життя. І спочатку, здається, що автор навіть симпатизує цьому
монстру. Але чим менше залишається в психологічному портреті
морально-етичних надбань, тим менше автор, а значить і читач,
симпатизує герою.
Врешті-
решт все стане на свої місця, зло буде покаране, і це теж надважливо
для читача після того, як він занурився в брудні виборчі технології,
цинізм сильних світу сього і криваві кримінальні розбірки.
На завершення можна
резюмувати – блокбастер в автора таки вийшов. Тобто він створив твір,
що має сподобатися читачеві. І можливо навіть поб'є рекорд продажу
“Чорної акули…”.
Але
все ж не покидає думка, що можливо ця книга, це все ж крок назад від
планки поставленою “Чорною акулою…”. Утім, у читача може бути й інша
точка зору…
Сергій Носань, член Спілки письменників України для "Провінція"
0 
0
