Теоретично незалежність не повинна впливати на розуміння минулого. Втім, на практиці вона впливає, позаяк історія інтерпретується інакше перед та після Незалежності. Приміром, те, що колишні піддані царської та советської імперій уважають російським «імперським наративом», росіяни трактують як «національну історію». «Hаціональна історія» і так має політичні функції. У підлеглих вона долає колоніальний дискурс, надає підстави для визвольних змагань і будування національних держав. Для паннуючих виправджує панування для підлеглих незалежність. Для обидвох націоналізує населення.Як наукова категорія аналізу національна історія має і свої недоліки. Моноетнічних національних держав не існує, а встановлення культурних меж спричиняє суперечності. Відтак така історія може також бути упередженим конструктом, який або насильно вилучає одні, або включає інші, що воліли би бути вилученими. Наприклад, сучасні турецькі історики мають клопіт із тим, як витлумачити стосунки між центральноазійськими турками-мусульманами та нетюркськими, язичницькими/християнськими жителями Анатолії. У великому наративі «турецької» національної історії немає місця для Візантії. Після 1517 відсутні араби, і годі пояснити антитурецьку спрямованість мусульман-арабів. Турецька національна історія не вважає загарбанням чи гнітом османську окупацію Балкан, а їх пізніше відторгнення пояснює впливом принесених ззовні ідей та чужоземної агітації. Читати...
0 
0
