Значну кількість спеціальних страв готували на основне свято весняного календарного циклу – Великдень, передусім обрядовий хліб – паску. Самому процесові її приготування надавали дуже великого значення, оскільки вважалося, що від того, якою вийде паска, такою буде доля всієї сім'ї впродовж поточного року.
На думку дослідників, паска є давнім язичницьким фалічним символом. Дійсно, час від часу хтось робить для себе епохальне відкриття: Великодня паска – витягнута вгору та ще й обкладена яйцями – це еротичний символ.
Зрозуміло, що це – ніяке не відкриття, а факт, відомий з давніх часів, тільки не надто афішований. Язичницьке походження паски визнає і православна церква, але за давністю років вважає цей символ вже повністю християнським.
Історико-етнографічні дослідження засвідчують, що задовго до хрещення Русі наші пращури відзначали навесні велике свято – Великдень Дажбожий. Його святкували на весняне рівнодення. Напередодні свята пекли паски, фарбували яйця.
Цим святом вони відзначали прихід справжньої весни, коли день стає більший за ніч, звідси й назва свята.
Свято символізувало перемогу Світла над Темрявою. Великдень Дажбожий, як і інші весняні свята, асоціюється з магією родючості. Приміром, великодній коровай, котрий слов’яни називали бабою або куличем (калачем), паскою, був “жертовним посвяченням” родючості і плодовитості.
Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. У язичників він був Богом добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігрівав землю, а й стежив за тим, як на ній дотримуються порядку.
В Україні традиційно розрізняли дві форми паски: одна – це кругла як сонце, друга – висока, котра є фалічним символом, символом родючості. Ритуал навіть приписував таку паску відразу після випічки спочатку укласти набік, а вже потім поставити… А яйця, які фарбуються – це символи вічного життя..
Але вдумайтесь до настанови, яка проголошується попами: “Без умертвлення тіла нема духовного посту”. В постанові про пости однозначно говориться про заборони в піст “співати, танцювати, музикам грати, весілля справляти, жити подружнім життям” і, навіть, цілуватися, тобто, треба “умертвляти тіло” або “утримуватися від інших чуттєвих потреб”. Сюди входить і настанова не митися, як це роблять чорноризники і монахи і, чим прославилися багато християнських “святих”...Що ж до колядок і щедрівок, то вони підпадають під заборону співати в піст аж до 18 січня. Це про них писав Іван Вишенський: “Коляди з міст і сіл вченням (Христовим) виженіть; не хоче Христос, щоб при його народженні диявольські коляди місце мали, але нехай диявол собі їх в провалля своє занесе. Щедрий Вечір з міст і сіл в болота заженіть, нехай з Дияволом сидить, не збиткується з християн”. Але й тут українці викрутилися, змінивши тексти язичницьких колядок і щедрівок з допомогою попів на християнські, врятувавши їх від повного знищення...
Церковники багато в чому домоглися свого. Багато етнографів і фольклористів повідомляють про те, що вже у кінці XIX століття зникав звичай писати писанки на Великдень, справляти Купала і Ярила, зустрічати Весну й проводити Русалок, водити Козу...
То чи не перетворить християнство з часом увесь український народ в суспільство оглашенних?
0 
0
