— Чому саме піхота? — розмірковує командир механізованої роти 41-ї окремої механізованої бригади, лейтенант із позивним «Іскра». — Я ще зі школи бачив себе лише піхотним офіцером. Обрав цей фах у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, хоча переді мною, юнаком із Кіровоградщини, були відчинені двері чи не всіх факультетів. Але я знаю, що навіть у XXI столітті новітніх технологій і техніки першими лінію фронту тримають на собі хлопці в окопах.
«Іскра» не з чиїхось слів знає, що таке бій. Ще 18-річним курсантом він разом із такими ж ровесниками захищав від ворога Ірпінь і Бучу, не підпускаючи окупантів до Києва.
Під час боїв за Ірпінь «Іскра» отримав поранення: «Я перебував на позиції й напередодні обстрілу спустився до побратима. І саме в цей момент до нас прилетіла 120-міліметрова міна. Дісталося мені добряче, але могло бути значно гірше. До речі, напередодні я врятував з Ірпеня цілу родину — подружжя пенсіонерів і молоду жінку, певно, їхню доньку. Ледь не за руки, дочекавшись зручної нагоди, вивів їх у безпечне місце через міст, який постійно обстрілювали і над яким висіли ворожі БПЛА. От Бог і віддячив мені за доброту та небайдужість».
Після одужання та дострокового випуску з академії офіцер-доброволець обрав для служби 41-шу окрему механізовану бригаду. Каже, хотів бути ближче до земляків із Кіровоградщини. Почав службу командиром взводу, згодом був призначений командиром роти й далі захищає Україну.
«Іскра» пояснює: у його підрозділі служать чимало чоловіків, які за віком могли б бути батьками молодому лейтенанту. Та всі вони поважають досвід і мужність свого командира, а він відповідає на це добром і людяністю.
— Головний принцип піхотного офіцера — завжди бути поруч із підлеглими, особливо на передовій, у небезпеці, — каже «Іскра». — Щоб ніхто ніколи не дорікнув: мовляв, а де ти був? Ти там був? Я це можу сказати з гордістю. До речі, мій батько, старший сержант, теж нині захищає Україну. У нього такий самий життєвий і людський принцип. Як я можу чинити інакше?
0 
0
